Шануймо традиції рідного краю!
Свято Купала – одне з найбільш видовищних та колоритних свят української культури, яке відзначають у ніч з 6 на 7 липня. Воно має безліч традицій та різноманітних обрядів, багато з яких збереглися і до наших днів. Щоб зануритись у купальські традиції на еколого-пізнавальну стежку «Литовський бір» завітали поціновувачі народних звичаїв.
Від провідних фахівців з екологічної освіти Суслової Оксани і Зузи Ірини гості дізналися про історію створення Гетьманського національного природного парку, його територію, флору і фауну.
На рекреаційному місці відпочинку почули багато легенд, пов’язаних зі святом. У одній із них говориться, що купатися у відкритій воді потрібно обов’язково: у цю ніч вода набуває цілющих властивостей, допомагає очистити тіло і душу від поганих помислів і зла.
Провідні фахівці залюбки провели гостям майстер-клас з виготовлення головних осіб свята – Купало та Марену. Опудала робили з сіна та гілок верби, прикрашали квітами, намистом та стрічками.
Цей день особливий для вшанування рослин. Головною купальською травою вважалась папороть, таємничий цвіт якої у ліс в ніч на Купала йшли шукати найсміливіші. Туристи дізналися, що на території Парку є 10 видів цієї легендарної рослини.
Існував також звичай в цей день збирати лікарські рослини; прикрашати оселі зіллям, папороттю, лопухами.
Квіти і трави для плетіння вінка повинні бути польові, які були популярними ще в часи Київської Русі: звіробій, ромашка, чистотіл та ті, які використовувалися для різних настоянок. Чим пишніший вінок, тим більше шансів, що дівчина знайде своє кохання. Тож гості не шкодували своєї фантазії і залюбки плели вінки з різнотрав’я.
Шануймо традиції рідного краю, милуймося природою і оберігаймо її для своїх нащадків!
Збережемо природу - збережемо Україну!
Указом Президента України від 18 серпня 2009 № 629 7 липня визначено днем професійного свята працівників сфери формування та забезпечення функціонування національної мережі територій і об'єктів природно-заповідного фонду та системи міжнародних природоохоронних територій – Днем працівника природно-заповідної справи.
День 7 липня для професійного свята обрано невипадково, адже цей день асоціюється зі святом Івана Купала, присвяченим загадковим і чудодійним силам природи.
Символом свята щороку слугує один з видів папороті, квітка якого, за легендою, має чарівні властивості.
Цього року символом обрано одну з найбільш рідкісних папоротей України – Міхурницю судетську (Cystopteris sudetica A.Braun et Milde). Ця ніжна рослина зростає лише у кількох місцях Карпат і основною загрозою для її існування є руйнування біотопів людиною. Але ця папороть добре зростає під пильною охороною, зокрема у заповідних лісах гірського пасма Горгани, що вказує на успішність природоохоронних заходів.
Питання охорони навколишнього природного середовища дедалі частіше турбує мешканців планети. Цього року Природа демонструє нам у повній мірі, що має досить влади над людськими життями. Крихітні віруси і руйнівні стихійні лиха – це лише невелика частина арсеналу, що нагадує про нашу вразливість і залежність від Природи. Вона вимагає поваги і турботи, конкретних дій зі збереження та охорони.
Користуючись нагодою, колектив Гетьманського національного природного парку вітає всіх співробітників природоохоронних установ, колег, однодумців та всіх тих, кому не байдужа доля унікальних та цінних куточків природи України. Наші спільні зусилля спрямовані на розвиток об’єктів природно-заповідного фонду, науковий підхід до збереження природного середовища та донесення екологічних знань до свідомості населення. Віддаючи свої знання та працю щоденній кропіткій справі збереження та відновлення біологічного і ландшафтного різноманіття, ми робимо вагомий внесок у відтворення унікальних куточків природи.
Упевнені, що наші спільні щоденні зусилля зі збереження Природи надають можливість Україні відзнайти власну «чарівну квітку папороті» та бути успішною країною.
Бажаємо всім невичерпності джерела, натхнення і життєвих сил, незгасної енергії, міцного здоров’я та миру на нашій благословенній землі!
Нагальна проблема сьогодення – збереження природи
Одним із найбільш гнучких форм природно-заповідних територій є регіональні ландшафтні парки або скорчено РЛП. Вони дозволяють охороняти природні комплекси, традиційні форми природокористування, на землях сільськогосподарських та лісогосподарських підприємств запроваджувати сучасні способи ведення господарства, які завдають меншої шкоди довкіллю. Також важливим напрямком діяльності регіональних ландшафтних парків є збереження історико-культурної спадщини – тісно пов’язаної з природними умовами краю.
Однією з найактивніших верств населення, що дбає за збереження природи є пасічники. Їх бджоли гарний взяток отримують в лісах, на природних луках, а тому вирубування лісів та розорювання полів шкодить їхній справі. От ГО «Спілка бджолярів Шосткинщини» та ГО «Фонд історико-культурної спадщини» і звернулися за допомогою до наших фахівців з проханням допомогти в їх природоохоронній справі. Вислухали, дослідили територію і визначилися, що в їх випадку найкращим є створення саме регіонального ланадшафтного парку, а оскільки це верхів’я річки Есмань, то бути йому «Верхньоесманському» (див. схему)!
Проектований РЛП розташований на межі Шосткинського та Глухівського районів Сумської області між селищем Вороніж та селами Гамаліївка, Слоут та Землянка. Загальна площа території складає 11101 га. Тут збереглися старі діброви, сосняки-чорничники, є різноманітні болота, включаючи рідкісні у нас сфагнові, тут представлена значна кількість рідкісних видів рослин, що теж є ознакою добре збережених природних комплексів. Рідкісні геологічні утворення – виходи пісковиків – єднають проектований ландшафтний парк з Гетьманським нацпарком! Основу майбутнього заповідного об’єкта складає існуючий заказник «Верхньоесманський» площею 2912 га. На території відбувалися історичні події, пов’язані з історією Гетьманщини та другої світової війни. Розташований поміж двох історико-культурних заповідників Глухів та «Державотворці Сіверщини», проектований РЛП дозволить сформувати потужний туристичний кластер і сприятиме розвитку туризму. Адміністрація регіонального ландшафтного парку може бути створена як комунальний заклад спільно об’єднаними територіальними громадами сучасних Шосткинською та Глухівською районів.
Жито лісове
Невеличка деталь про природу Гетьманського національного природного парку здатна істотно розширити уяву. Мова йде про недавню знахідку – жито лісове, що зростає на околицях с. Буймерівка Охтирського району. Невеличка куртина вже сухих стебел виявилася знаковою. Ця рослина зазвичай зростає на півдні серед пісків. Не дивно, що в умовах глобальних змін клімату її ареал просувається на північ. Але згадаймо, як виглядала місцевість довкола Охтирки майже століття тому: тут переважали голі піски, які пізніше були засаджені лісом. Тому, можливо, жито оселилося тут з тих часів, адже на Олешківських пісках та на дюнах Приазов’я цей вид доволі звичайний. Ще одна можлива причина появи в Гетьманському НПП лісового жита – занос насіння. Довгі ості густо вкриті шорсткими щотинками – ідеальне пристосування, щоб плід міг вчепитися за щось волохате і здолати сотні кілометрів. У будь-якому випадку список рослин парку поповнився цим незвичайним видом.
Латаття
Гетьманський національний природний парк простягнувся долиною Ворскли на
Великі (до
Як і більшість водяних рослин, латаття має багато цікавих біологічних особливостей. Живучи постійно у воді, воно посилено випаровує воду – цю роботу виконують на поверхні плаваючого листка більше 11 млн продихів. А тому рвати прекрасні квіти латаття – заняття не тільки злочинне, але й безглузде: зірвані «водяні лілії» вʼянуть відразу. Квітки латаття розкриваються з появою сонця, ввечері і вночі їх не побачиш. Цей визначений час пробудження і засипання квіток дозволив Ліннею включити латаття до списку «рослини – квітковий годинник». Водночас – це рослина-барометр: у похмуру й дощову погоду квітки не розкриваються. Кожна окрема квітка живе тільки 4 дні. У довгому, до 3 м, кореневищі, яке міцно тримається за дно, міститься багато крохмалю і дубильних речовин, що запобігають гниттю у воді. Численне насіння латаття поширюється текучою водою, рибами і птахами. Його листями і кореневищами ласують багато тварин, зокрема бобер, водяний щур, ондатра, лось.
Поширене латаття в субтропіках, помірних і тропічних регіонах. Найближчим його родичем є Вікторія Регія, яка зростає в Південній Америці і має велетенське двометрове округле листя і квітки до
Латаття охороняють майже по всьому світу. В Україні його угруповання (зарослі) знаходяться під охороною «Зеленої книги України» (2009 р.). Також воно занесене в «Перелік видів тварин, рослин і грибів, що підлягають особливій охороні на території Сумської області» (2011 р.). Цю чудову рослину можна вважати квітковим символом Гетьманського націіонального природного парку, адже вона є окрасою Ворскли та супутніх водойм.
Загалом, про чарівне латаття – «водяну лілію» краще говорити віршами, як наприклад поет Костянтин Бальмонт:
Побледневшие, нежно-стыдливые,
Распустились в болотной глуши
Белых лилий цветы молчаливые,
И вкруг них шелестят камыши. ...
Проникаясь решимостью твердою
Жить мечтой и достичь высоты,
Распускаются с пышностью гордою
Белых лилий немые цветы. ...